викривлення

Придумувати картину. Це колись була вотчина винятково художників, різати та змішувати різні речі на картинах щоб досягти композиційної єдності. Тому картини так і сприймають, як згусток інформації, яку митець намагається донести до людей. Сучасні фотографи перейняли моду «різати і змішувати», але роблять це не з фарбами а з пікселями. В декого навіть досить непогано виходить ( ги ))) вислів з вистави «Різниця»). А от у більшості бездарно і некрасиво, або точніше тимчасово.

Якщо вважати що фотографія це мистецтво і її невід’ємною частиною є саме детальне відображення дійсності то можна провести деяку аналогію із літературою.

Сучасні графічні редактори справді можна розглядати як інструмент за допомогою якого досягається відповідний рівень фотографії. Та змушений зауважити, що то тільки в умілих руках і тоді коли людина знає, що хоче. У літературі написаний твір редагується, підбираються слова, проте основа та й окремі авторські методи (знаки) ніколи не змінюються. У такому вигляді,первинному вони попадають до читачів (споживачів інформації). Ситуація коли перекладають з іншої мови схожа – максимальна наближеність до оригіналу. Зміна ж первинного матеріалу сприйматиметься, як викривлення дійсних думок автора. Тому, що текстовий редактор (жива людина), що графічний, основний принцип їхньої роботи удосконалювати а не змінювати.

Наступний момент це гра слів та пікселів. Тільки окремі люди можуть застосовувати редакцію певного художнього елементу творчо, створювати неповторні зразки мистецтва. У більшості ж це виходить як гра слів (рима в поезії) та пікелів (обробка фотошопом із зміною реальної світлини). Виникає питання, а де ж внутрішній світ цих робіт, ДЕ ВІН ??? Прикрашувати те що насправді немає суті, у своїй основі пусте - є делетанством та простим задоволенням самолюбства окремого індивіда, можливості отримати схвальний відгук і тимчасово похизуватися результатами. Але через певний період часу усе це забувається.
А висновок лаконічний, фотографія твориться у момент фотографування…